для дітей з порушеннями зору

Дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком пізнавальної середи дитини. Л.С. Виготський виявив, що кожен пізнавальний психічний процес (Сприймання, пам’ять, мислення та ін..) має свою логіку розвитку й перетворюється шляхом інтеграції у вищу психічну функцію (логічне мислення, мовне мислення та ін..), що носить довільний й опосередкований характер. При цьому довільність у психічній сфері формується легше й швидше, якщо дитині цікавий кінцевий результат її зусиль і зрозумілі прийоми й засоби пізнавальної діяльності.

Хоча слабозорість не змінює структури чуттєвого пізнання, окремі його компоненти – відчуття сприймання й уявлення – як якісно, так і кількісно відрізняються від означених процесів у дітей з нормальним зором.

Становлення спроможності людини виконувати свої різноманітні соціальні функції (аблітація – придатність) відбувається в системній взаємодії двох процесів, перебіг яких триває все життя (онтогенез – психофізичний розвиток організму) та соціалізації (входження інваліда в соціальне оточення).

Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь який вид діяльності не може обійтися без нього. Воно лежить в основі успішного засвоєння нових знань, умінь та навичок. Мислення – найвища форма відображення мозком навколишнього світу, складний пізнавальний процес, яким володіє лише людина. До найістотніших ознак мислення належать – самостійність, гнучкість, глибина, об’ємність, швидкість, критичність, та інше. Основними процесами мислення є: аналіз, синтез, порівняння, групування, узагальнення, класифікація, систематизація, абстрагування… За видами мислення розрізняють: наочно – дійове (постає у час коли дитина навчається ходити, бігати, коли формується активний словник (10-12 місяців до 3-х років)). Наочно-образне переважає у дошкільнят від 2-3 років до т4-7 (хоча його зв’язок з практичними діями зберігається, він вже є не таким прямим і безпосереднім), словесно-логічне домінує в юнацькому та дорослому віці.

При глибоких порушеннях зору активна і розвивальна роль провідної діяльності розтягується у часі. Наприклад у ранньому дошкільному віці, у дітей зі зниженим зором, взаємозамінними формами провідної діяльності є предметна та ігрова (Л.І. Солнцева), а в молодшому шкільному – гра і навчання (Д.М. Малаєв). Це пояснюється тим, що в період до 3 років, в наслідок виникнення вторішніх відхилень (не точні уявлення про навколишній світ, недорозвиток предметної діяльності, загальмований розвиток практичного спілкування, недостатність орієнтування та мобільності у просторі, загальний недорозвиток моторики) спостерігається значне відставання у загальному психічному розвитку.

Взаємна залежність психічного і фізичного розвиту слабозорої дитини відбивається на розвитку їх інтелектуальних здібностей. Так, наприклад, дитина з обмеженими моторними можливостями, викликаними глибоким порушенням зору, відстає від однолітків в розвитку мови, пам’яті, мислення, ускладнюється в розумінні простих логічних задач, побудованих на предметно – практичному матеріалі. Слабозорі дошкільнята проявляють значно меншу активність і всі пізнавальні процеси розвиваються пізніше. Тому формування системи уявлень слабозорої дитини має велике значення для її подальшого життя.

Уявлення – це образи, що відбилсь в пам’яті в наслідок попереднього сприймання предметного світу і виникають після його впливу на різні аналізатори. Уявлення – вищій рівень психічного відображення, ніж образи сприймання. Вони є перехідним етапом між сприйманням та мисленням.

Порушення зору, обмежуючи чи виключаючи можливість зорового сприймання, відбуваються і на уявленні. Чого не було в сприйманні, не може бути і в уявленні. Ця своєрідність частково компенсується за рахунок кількості уявлень інших видів (слухових, дотикових та інших)

В загальній психології встановлено, що процес формування уявлення має три фази:

  • на першій фазі уявлення характеризується схематичною, слабкою дифиренційованістю і недостатньою осмисленістю.
  • на другій фазі продовжується диференціювання образу і виділення загальних і суттєвих ознак, але в образах, що потребують на другій фазі розвитку, в наслідок їх недостатньої осмисленості поряд із суттєвими можуть виділятися і несуттєві ознаки.
  • на третій фазі відбувається остаточне диференціювання та осмислення, в результаті чого виділяються суттєві ознаки предметів, а також відношення та зв’язок між ними. Це фаза розвитку образу.

Уявлення слабозорої дитини в умовах звуження сенсорної сфери за рахунок часткового випадання зорових функцій проходить у своєму розвитку ті самі фази, що і в нормі. Але процес формування уявлень у слабозорої дитини має характерні особливості і відрізняється від норми перш за все динамікою – загальмованістю ускладненістю між фазових переходів.

Характерню ознакою зорових уявлень слабозорої дитини є фрагментарність, яка проявляється в тому, що в образі об’єкта нема багатьох суттєвих деталей. В результаті образ не повний, позбавлений цілісності. Ця своєрідність уявлень простежується при відтворенні образів шляхом ліплення, моделювання або малювання. У репродуктивних уявленнях слабозорої дитини часто не міститься важливих, а іноді й дуже суттєвих деталей.

Схематизм уявлень слабозорої дитини також виникає в результаті недостатньо повного зорового відображення. У неї також спостерігається недостатня узагальненість образів пам’яті, що пояснюється звуженням сфери чуттєвого пізнання та сенсорного досвіду.

Вербалізм уявлень слабозорої дитини пов’язаний з порушенням співвідношення чуттєвого і поняттєвого в образі, тобто словесне описування об’єкта за відсутності або обмеженості чуттєвих елементів. Вербалізм уявлень можна подолати завдяки використанню наочних посібників, пристосованих для додаткового та дефектного зорового сприймання, формуванню навичок додаткового і зорового сприймання, включення в пізнавальну діяльність усіх збережених аналізаторів, вихованню спостережливості.

Фрагментарність, схематизм, недостатня узагальненість, вербалізм та вузкість кола образів пам’яті слабозорої дитини значною мірою долаються в процесі компенсації.

Відомо, що управляє процесами, як розвитку, так і соціалізації, спеціальна цілеспрямована людська діяльність – виховання, яке покликане формувати готовність людини до ефективного виконання соціально і особистісно значущих видів діяльності та поведінки.

Для досягнення своєї мети виховання має забезпечувати так звану конвергенцію (співпадання) двох процесів габілітації – онтогенезу та соціалізації.

У дефективної дитини злиття єдиного сплаву природнього і культурного дозрівання (як у нормальної дитини) не спостерігається: обидва плани розвитку звичайно більше або менше розходяться. Дефект, створюючи відхилення від стійкого біологічного типу людини, викликаючи випадання окремих функцій, недолік або ушкодження органів, більш або менш суттєву перебудову всього розвитку на новому підґрунті, за новим типом, природно, порушує тим самим нормальний перебіг процесу вростання дитини в культуру.

Саме в таких випадках виявляється необхідним корекційне виховання, як цілеспрямована виховна, освітня, розвивальна діяльність, що сприяє формуванню компенсаторних механізмів, повернення людині функціональних можливостей у різних сферах соціального життя засобами фізичної, естетичної, трудової та іншої реабілітації.

Залишити відповідь