Готовність дитини до школи

Ваш малюк став вже зовсім дорослим і скоро піде до школи. Це означає, що наближається той час, коли він вже буде не дошкільником, а школярем, у нього з’являться нові інтереси, обов’язки, але чи готова ваша дитина до цього?

Психологи розрізняють фізичну і психологічну готовність до школи.

Фізична готовність до школи визначається фізичним розвитком дитини та її відповідністю віковим нормам, тобто дитина повинна досягти фізичної зрілості, необхідної для навчального процесу.

В неї має бути розвинений на певному рівні скелет, для цього Ви з дитиною можете виконати «Філіпінський тест» –  попросіть дитину  дістати правою рукою ліве вухо, провівши руку над головою. Успішність виконання цього завдання дитиною показує ступінь розвитку  кістяка, рівень дозрівання нервової системи, здатність головного мозку сприймати і переробляти інформацію.

Також зверніть увагу на зуби дитини. А саме їх відсутність. Норма – коли випало чотири молочні зуби. Дивуєтесь,  який зв’язок між навчанням та зубами? Так-от, з дозріванням зубів дозрівають центри, які відповідають за дитячу психомоторику.

Перевірте і кісткову зрілість. Покладіть руку дитини на стіл, і нехай вона почергово піднімає пальчики від мізинчика до великого. Зробити це непросто. Якщо ваша дитинка вміє так робити,  це означає,  що кісткова тканина розвинена і малюк витримуватиме навантаження з письма.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності:

– мотиваційний;

– інтелектуальний;

– вольовий;

– емоційний;

– соціальний.

Мотиваційний компонент відображає бажан­ня чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження ди­тини в нову для неї діяльність, яка відрізняєть­ся від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труд­нощів тощо.

Внутрішні та зовнішні мотиви учіння скла­дають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня мож­на говорити, якщо дитина:

1)ставиться до вступу до школи та до перебу­вання в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2)виявляє особливий інтерес до нового, влас­не шкільного змісту занять, віддає перевагу уро­кам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільно­го типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до шко­ли;

3)відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та пове­дінки (віддає перевагу колективним класним за­няттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4)віддає перевагу традиційному для навчаль­них закладів способу виявлення рівня її досяг­нень (оцінка) перед іншими видами заохочен­ня, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5)визнає авторитет учителя.

Інтелектуальний компонент готовності ди­тини до школи передбачає:

1)обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу при­роду, деякі соціальні явища тощо;

2)рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (віднос­ним послабленням значення уяви), логіч­ним запам’ятовуванням.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у пев­ному рівні розвитку довільності пізнаваль­них процесів.

Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слуха­ти, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, дово­дити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляєть­ся в тому, що дитина іде до школи із задоволен­ням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків.

Соціальний компонент готовності виявляєть­ся в тому, що дитина має розуміти, що в школу вона йде не лише гратися з друзями а й отримувати нові знання, вміння. Проте в класі вона буде навчатися не сама, тож дитина має вміти спілкуватися та працювати в групі.

Навички спілкування:

• сформованість у дитини ставлення до вчи­теля як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;
• розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноп­равні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для форму­вання комунікабельності. Вони повинні допов­нюватись розвитком уміння спілкуватись, взає­модіяти з ровесниками.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає на­лагоджувати стосунки, зважаючи на думку ото­чення, без прагнення зайняти кращі ролі з ви­користанням залякування, погроз, конфліктів

У дитини до початку навчання в школі бажано сформувати:

• адекватну самооцінку;
• потребу в спілкуванні з іншими;
• уміння приймати інтереси групи дітей;
• уміння налагоджувати взаємини з однолітками та дорослими.