Ваш малюк став вже зовсім дорослим і скоро піде до школи. Це означає, що наближається той час, коли він вже буде не дошкільником, а школярем, у нього з’являться нові інтереси, обов’язки, але чи готова ваша дитина до цього?
Психологи розрізняють фізичну і психологічну готовність до школи.
Фізична готовність до школи визначається фізичним розвитком дитини та її відповідністю віковим нормам, тобто дитина повинна досягти фізичної зрілості, необхідної для навчального процесу.
В неї має бути розвинений на певному рівні скелет, для цього Ви з дитиною можете виконати «Філіпінський тест» – попросіть дитину дістати правою рукою ліве вухо, провівши руку над головою. Успішність виконання цього завдання дитиною показує ступінь розвитку кістяка, рівень дозрівання нервової системи, здатність головного мозку сприймати і переробляти інформацію.
Також зверніть увагу на зуби дитини. А саме їх відсутність. Норма – коли випало чотири молочні зуби. Дивуєтесь, який зв’язок між навчанням та зубами? Так-от, з дозріванням зубів дозрівають центри, які відповідають за дитячу психомоторику.
Перевірте і кісткову зрілість. Покладіть руку дитини на стіл, і нехай вона почергово піднімає пальчики від мізинчика до великого. Зробити це непросто. Якщо ваша дитинка вміє так робити, це означає, що кісткова тканина розвинена і малюк витримуватиме навантаження з письма.
Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.
Компоненти психологічної готовності:
– мотиваційний;
– інтелектуальний;
– вольовий;
– емоційний;
– соціальний.
Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.
Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.
Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:
1)ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;
2)виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;
3)відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);
4)віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);
5)визнає авторитет учителя.
Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:
1)обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;
2)рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.
Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів.
Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.
Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків.
Соціальний компонент готовності виявляється в тому, що дитина має розуміти, що в школу вона йде не лише гратися з друзями а й отримувати нові знання, вміння. Проте в класі вона буде навчатися не сама, тож дитина має вміти спілкуватися та працювати в групі.
Навички спілкування:
- сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;
- розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).
Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.
Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів
У дитини до початку навчання в школі бажано сформувати:
- адекватну самооцінку;
- потребу в спілкуванні з іншими;
- уміння приймати інтереси групи дітей;
- уміння налагоджувати взаємини з однолітками та дорослими.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.