для дітей з порушеннями зору

Першим етапом у вихованні правильної, чистої вимови є ро­бота над формуванням артикуляційної бази, розвитком артикуляційної моторики. Розвиток артикуляційної моторики посідає одне із головних місць у корекційній роботі вчителя-логопеда.

Одним із провідних напрямків у процесі як корекційно-розвивальної, так і загально-пропедевтичної роботи є вироблення в дитини повноцінних рухів та певних положень органів мовно-рухового апарату, формування вміння синтезувати прості артикуляційні рухи у складні, необхідні для подальшої правильної вимови звуків. У дошкільників, які мають порушення звуковимови, як правило, спостерігаеться моторна недостатність органів мовленневого апарату.

Вироблення точних і повноцінних рухів, відпрацювання їх диференційованості, об’єднання простих рухів у складні, відчуття артикуляційної постави — усе це досягаеться у процесі виконання дітьми спеціальних тренувальних вправ — артикуляційної гімнастики. Окрім того, артикулящйна гімнастика включає ще й елементи психологічної підготовки малюка до подолання дефектів звуковимови. Успіх корекційної роботи багато в чому залежить від

застосування різноманітних, цікавих для дітей форм роботи, оскільки під час тривалого виконання одноманітних артикуляційних вправ дошкільнята швидко втомлюються, часом утрачають інтерес до занять.

Успішне навчання та розвиток дітей безперечно потребуе поєднання занять із грою, використання художнього слова, цікавого ілюстративного матеріалу. Дитина, захоплюючись, не помічае, що її навчають, а тому легше й швидше долає труднощі, набуває необхідних навичок та знань. Ігрові прийоми проведения артикулящйної гімнастики займають у дітей напруження, заохочують їх до наступних корекційних занять, надають упевненості у своїх силах, а спеціально дібрані римовані рядки до кожної вправи ви-ховують у дитини увагу до звукового ладу мови, сприяють розвитку мовленневого слуху, розвивають відчуття ритму та збагачують словниковий запас.

Добираючи вправи, необхідно обов’язково враховувати вади мовлення дитини, а також дотримуватися певної послідовності їх виконання — йти від простих до більш складних. Спочатку вправи виконуються в повільному темпі, обов’язково перед дзеркалом. На перших заняттях можна обмежитися і дворазовим виконанням вправи, головне, щоб вона була виконана правильно. Потім кількість повторень збільшується до 10-15 разів. Коли дитина навчиться виконувати рухи, дзеркало можна прибрати, однак малюкам важко сприймати слова, відірвані від зображення, отже, їм необхідна зорова опора. Для цього використовують картки із зображенням артикуляційних вправ.

У логопедичній практиці прийнято користуватися певними умовними назвами окремих вправ— «Лопатка», «Маятник», «Смачне варення», «Конячка» тощо, рекомендуеться також використовувати знайомі дітям картки-символи із зображенням конкретних предметів, що асоціюються з певними рухами, положениями органів артикуляційного апарату. Ними дуже зручно користувати­ся як під час ознайомлення із вправами (коли подається словесна інструкція), так і під час закріплення конкретних артикуляційних навичок у різних ігрових ситуаціях. Картки із зображенням певних артикуляційних вправ слугують зоровою опорою, показування їх, супроводжуване коментарями-підказками у віршованій формі, є важливим для розвитку слухового сприйняття. Отже, для корекційної роботи з дітьми використовуються:

Картки із зображенням артикуляційних вправ, де показані основні положения губ та язика. Діти, для яких важливий зоровий образ, охоче розглядають малюнки, потім виконують вправу.

Віршовані описи-формули передають суть вправ відповідно до рухів, дій та образів. Дітям, оргентованим на слухове сприйняття, особливо важливо послухати вірш-опис.

Варіанти вправ, близькі за змістом і метою, дають змогу обра­ти саме ту вправу, яка найбільше зацікавить дитину.

Язик — найголовніший орган мовлення. Недостатня рухливість, млявість язика стає причиною нечіткого, невиразного мовлення.

Виконання дошкільнятами спеціальних артикуляційних вправ для розвитку рухів язика дає змогу:

•        виховувати вміння розслабляти м’язи язика, утримувати  язик широким, розпластаним,

•        вчитися напружувати м’язи язика, робити язик вузьким та утримувати його в такому положенні певний час;

•        відпрацьовувати вміння змінювати положения язика праворуч-ліворуч;

•        відпрацьовувати вміння змінювати положения язика вгору-вниз;

•        розвивати колові рухи язика;

•        утримувати кінчик язика за нижніми зубами;

•        відпрацьовувати підйом широкого кінчика язика, уміння  утримувати його у верхньому положенні певний час;

 

•        відпрацьовувати підйом спинки язика;

•        розвивати м’язову силу язика;

•        розвивати рухливість язика шляхом переключения його позицій;

•        удосконалювати координацію рухів язика;

•        закріплювати м’язові відчуття розслаблення-напруження;

•        відпрацьовувати спрямований повітряний струмінь;

•        узгоджувати рухи та дії органів артикуляції;

•        виконувати вправу, яка найбільш прийнятна та цікава для дитини.

В артикуляційній гімнастиці використовуються вправи, які рекомендується виконувати всім дітям із будь-якими порушеннями  звуковимови для розвитку та зміцнення артикуляційного апарату.

Інші вправи входять до спеціальних комплексів для корекції певних груп звуків: свистячих, шиплячих та сонорних.

Поради щодо виконання дітьми артикуляційних вправ:

•        важливо пам’ятати, що основна діяльшсть дітей — гра,  і тільки в грі можна досягти успіху. Дитина має працювати з бажанням, без будь-якого тиску, примусу;

•        артикуляційну гімнастику потрібно виконувати перед дзеркалом 3-7 хвилин, щоб малюк міг контролювати правильність виконання вправ;

•      Кожну вправу дитина повинна повторювати 5-10 разів;

•      Наприкінці кожної вправи органи мовнового апарату повинні повернутися у вихідне положення;

•      Під час виконання вправи доцільно використовувати свою долоню та долоню дитини для імітацп рухів язика;

•      Після того як дитина навчилася виконувати рухи, дзеркало потрібно прибрати, щоб вона самостійно контролювала власні відчуття положень та рухів артикуляційних органів;

•      Для сприяння мимовільного запам’ятовування рухів, позицій та відчуттів, кожну вправу доречно виконувати з опорою на картинку-символ у супроводі віршованого тексту;

•      Рухи діти повинні виконувати без поспіху, ритмічно і чітко, рахуючи подумки або з допомогою звукового молоточка чи пальчиків рук;

•      Після виконання 3-4-х вправ потрібно зробити невелику паузу для відпочинку або переключитися на інший вид діяльності (дихальну або пальчикову вправу);

•      Звертати увагу на те, щоб у малят м’язи шиї, лоба та підборіддя не напружувалися;

•      Стежити за тим, щоб дошкільники не перевтомлювалися і не втрачали інтересу та зацікавленості до логопедичних занять.

До корекційної роботи з дітьми-логопатами входить вивчення назв органів артикуляції. Для цього використовують цікаві казочки про язичок, наприклад: «язичок знайшов собі будиночок», «язичок робить ремонт», «язичок знайшов собі товариша», «язичок у цирку» та тп. Під час їx розповіді малята активно знайомляться з органами мовного апарату та виконують певні вправи язичком. Далі вчать дитину спостерігати за роботою органів артикуляції, фіксувати увагу на окремих моментах артикуляції, знаходити спільне й відмінне в положеннях органів під час вимови того чи іншого звука, свідомо керувати рухами щелепи, язика та губ, відчувати їх та контролювати їхню роботу. Дошкільник має навчитися розповідати про ро­боту того чи іншого мовного органа в процесі артикуляції: про по­ложення язика в роті, про напрям видихуваного повітря. Якщо дитина не справляється із цим завданням, ій треба допомогти, ставлячи альтернативні запитання: «губи в посмішці чи витягнуті трубочкою?», «кінчик язика піднятий угору чи опущений до­низу і ховається за нижніми зубами?», «струмінь повітря прохо­дить по кінчику язика чи йде вбік, у щоку?».

У кращому засвоенні малятами назв органів артикуляції, усвідомленні їх положення та рухів допоможуть схеми розміщення артикуляційних органів, тобто унаочнення матеріалу. Наприклад, язик можна порівняти з кистю руки дитини, показати на ній кінчик язика, спинку, боки, рівчачок. Перш ніж виконати певну вправу для язика, наприклад «Ло­патку», дитина вчиться виконувати її власною долонею. Це допомагае малюку краще зрозуміти те, чого від нього хочуть. Набута навичка з руки переноситься на орган артикуляції, у даному ви- падку на язик, тому й вправа виконується легко та швидко.

У корекційній роботі особливу роль відіграє формування в дітей кінестетичних відчуттів органів артикуляції, що дозволяють відчути контрастність положення язика, щелеп, губ, спрямованість видиху. Їх чіткість обумовлена дотиковими відчуттями, що особли­во важливо на початкових етапах постановки звуків, коли ще не сформована слухова диференціація. Застосування біоенергопластики ефективно прискорює виправлення дефектних звуків у дітей, оскільки, працюючи, долоня багаторазово посилює імпульси, що йдуть до кори головного мозку від язика. Біоенергопластика оптимізує психологічну базу мовлення, покращує моторні можливості дитини за всіма параметрами, сприяє корекції звуковимови, фонемних процесів. Вона дозволяє реалізувати комплексний розвиток дрібної моторики рук, мовлення, мислення, почуття рит­му. Використовуються такі вправи, як «Хоботок», «Лопатка», «Гірка», «Конячка», «Гойдалка», «Чашечка», «Годинник» тощо.

Синхронізація роботи з органами артикуляції та дрібною мото­рикою пальців скорочує час занять, не лише не зменшуючи, але навіть посилюючи її результативність. Біоенергопластика дозво­ляє швидко прибрати зорову опору (дзеркало) і перейти до виконання вправ за відчуттями. Це особливо важливо, оскільки в ре­альному житті діти не бачать своеі артикуляції.

 

Залишити відповідь