для дітей з порушеннями зору

 Савчук Світлана Михайлівна, вихователь гр. №7,  про  свою роботу

Хто такий вихователь? Тобто, хто я в своєму професійному житті?

Перш за все, я –Жінка, яка прагне бути щасливою, а для мене це означає – бути потрібною.

Хочу бути потрібною моїй сім’ї, бо без сім’ї немає справжньої жінки.

Хочу бути потрібною моїй дитині, бо сенс життя жінки – діти.

Хочу бути цікавою і помітною на роботі, бо саме на роботі проходить практично половина мого життя, а працюю я з дошкільнятами.

Ось і напрошується висновок, що діти – це і є моє життя.

Згодна зараз з тими, хто у відповідь може сказати, що це – високі слова. Але ж для таких, як я, це просто робота, яку виконуєш кожного дня, плануєш її, живеш нею.

Ми так багато вміємо! Можемо вибрати розумну, корисну іграшку в дитячому магазині. Вміємо помітити не зав’язаний шнурок, не застьобнутий ґудзик. Можемо вбити цвях і полагодити іграшкову машинку. Вміємо красиво говорити і вживатися в різні ролі на новорічних святах. Можемо, як рідній дитині, витерти носа вихованцю. Ми вміємо відволікти дитину, коли вона вередує або важко розлучається на цілий день з мамою. А ще ми вміємо танцювати, співати, робити «великі» від подиву очі, говорити загадково і чарівно!

А ви це все вмієте?!

Розуміти дитину. Допомагати їй розуміти людей та пізнавати себе. Допомогти малечі збагнути, що ж то воно білий Світ. Чому є день і є ніч? Чому є добро і є зло? Чому, чому, чому?…

Ось, хто такий вихователь. (Тут можна було б поставити знак оклику. Але ж все перераховане –це просто наша робота.)

Перелік умінь вихователя базується на особистісних якостях педагога, які породжуються таким почуттям як любов.

Любов до дитини – це, за словами В.О. Сухомлинського, «плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати н а духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини – це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору». Йдеться про мудру, добру, й вимогливу любов.

Справжній педагог повинен працювати на майбутнє, випереджати свій час. Його має хвилювати не лише індивідуальність, а і світ людей. Завдяки цьому педагогічна професія стає творчою місією. Місія педагога – бути посередником між дітьми та системою ідей, традиціями, культурою свого народу і людства. Його обов’язок – виховувати гідних людей, здатних примножувати здобутки людської цивілізації.

Це дуже серйозні завдання! Було б чудово, якби науковці, корифеї психології розробили тести на придатність до професії «вихователь».

«Для чого такі складності?» – спитаєте ви. Для того, щоб поруч з дітьми не з’являлися:

  1. Випадкові люди. Вони б, при інших обставинах, були б чудовими бухгалтерами, бібліотекарями, медичними сестрами, рестораторами…
  2. Байдужі люди. Вони є прихованими ворогами дітей і педагогіки як такої. (Повірте на слово, це страшні люди.)
  3. Люди, яким не властива внутрішня інтелігентність.
  4. Люди, позбавлені креативності.

Цей перелік людей «не вихователів», як і роздуми над тим, хто ж такий вихователь, безумовно, можна продовжувати. Можна було б вести розмову про: якість програм по підготовці вихователів; забезпеченість дошкільних закладів методичною літературою та дидактичними матеріалами для роботи; стан зношеності будівель дитсадків; пошук спонсорів для підтримання життєдіяльності закладів в сучасному суспільстві тощо. Така розмова може бути нескінченною.

Закінчити ж свої роздуми хотілося б такою думкою: “Вихователь кожного дня поряд з дитинством! І це дійсно щастя – тримати за руку створіння беззахисне і тендітне, з одного боку, і створіння таке потужне в своєму прагненні до пізнання та дії, з другого боку!”

Ви розумієте мене?…

Залишити відповідь